Тевтонський орден: заснування, завдання, структура

Тевтонський орден
Традиційним символом Тевтонського ордену є хрест чорного кольору, а девізом – слова «Допомагати-Захищати-Зцілювати». Цей духовно-лицарський орден був заснований наприкінці XII століття під час Третього хрестового походу. Основою згромадження став звичайнісінький польовий військовий госпіталь, який був розгорнутий під стінами древнього сірійського міста Акра.

Після захоплення фортеці хрестоносцями, госпіталь перемістився у місто і був перейменований в духовний орден «Тевтонської братії церкви Святої Марії Єрусалимської». Серед його засновників був герцог Фрідріх Швабський – один із найвідоміших лицарів часів Третього хрестового походу.

Декількома роками потому Папа Римський Інокентій ІІІ дарував ордену буллу, що засвідчувала його реорганізацію в духовно-лицарський: це сталося в лютому 1199 року. В статуті структури зазначалося, що її головні завдання – лікування хворих, захист німецьких лицарів і католицької віри і церкви. Протягом короткого часу лицарське об’єднання набуває популярності в середовищі європейських феодалів, а його володіння збільшуються.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ — Вітовт. Боротьба з Тевтонським орденом — відеосюжет

Згідно з Статутом, орден налічував два основні класи – лицарів і священників. Щодо перших висувались чіткі вимоги: членами Тевтонського ордену могли стати тільки ті, хто мав німецьке коріння і благородне походження. Лицарська спільнота мала на меті захищати з мечем у руках нужденних, хворих і свою віру, в той час, як функції священників – відправляти службу, сповідати і причащати лицарів і хворих в госпіталях, а також супроводжувати лицарів у військових походах, беручи на себе обов’язки медиків. До речі, ченцем ордену могла стати будь-яка людина, при цьому зовсім не обов’язковим була наявність німецької крові чи благородного походження – на відміну від лицарів. Як перші, так і другі вели скромне аскетичне життя і багато працювали. Лицарі систематично удосконалювали свою військову вправність.

Очолював структуру Магістр, який обирався на цю посаду більшістю голосів членів ордену. На відміну від інших аналогічних лицарсько-чернечих орденів, права і можливості магістра не було безмежними. Робота магістра контролювалася Генеральним Капітулом – зібранням усіх членів спільноти. В обов’язки Великого Магістра входило: листуватися з монархами і прелатами, в тому числі й з Папою Римським, керувати господарством ордену, подорожувати, принагідно контролюючи монастирі, що належали Тевтонському ордену, виступати в ролі дипломата.