Паж як перехідна ланка на шляху до звання лицаря

rycpaz
Переважна більшість дворян епохи Середньовіччя мріяли про те, щоб їхні сини стали лицарями. Тому й готували їх до цього змалечку. Але, перш ніж здобути це почесне звання, необхідно було вивчити і опанувати всі лицарські обов’язки і на ділі доказати, що молоді кандидати достойні слави і честі такого прошарку, як лицарство. Найнижчою сходинкою цього непростого шляху були пажі.

Коли одному з синів благородного сімейства виповнювалося 7 років, його забирали від мамок-няньок і передавали в руки досвідчених лицарів: це міг бути друг сім’ї або родич. Лицарі пишалися наданою честю і готові були ділитися своїми знаннями й умінням з вихованцем. Цікаво, що лицарі ніколи не виховували власних синів самі, тому що вважали, що це було б «ведмежою послугою» для свого нащадка. Адже батьківське серце, без сумніву, намагалося б відгородити сина від надмірних випробувань, а це зовсім не те, що потрібно для майбутнього лицаря.

Тому, аби виховати у продовжувача роду бойовий дух і необхідні навички, батьки були ладні розлучитися з ним на довгі роки. Як правило, хлопчик прямував у далекі краї під наглядом слуги. Прибувши на місце призначення – до замку лицаря, юний дворянин отримував звання пажа. Якими ж відтепер мали бути обов’язки хлопчика? Він невідступно знаходився поряд із своїм патроном і його родиною, супроводжуючи їх у всіх поїздках, в тому числі й на полюванні чи під час прогулянок, про що детальніше тут. Пажі виконували роль кур’єра, прислуговували за столом під час бенкетів і звичайних обідів, слідкували, щоб обладунки лицаря завжди були в порядку, адже вони могли знадобитися останньому в будь-який момент. Якщо до замку прибував лицар-мандрівник, то завдання пажа – прийняти його і запропонувати їжу, воду і нічліг.

У вихованні майбутніх лицарів важливе місце займала релігія. Релігійним постулатам хлопчиків у замку (пажів могло бути декілька) навчала благородна дама, яка тут мешкала, і дотримувалась християнських чеснот. До речі, завданням виховательки було не тільки спонукати майбутнього лицаря навіть ціною життя захищати віру і християнські цінності, але й навчити його поважати прекрасних дам, адже це теж було притаманне лицарству.

Окрім того, обов’язковими були щоденні вправи, які виховували сміливість і вправність майбутнього захисника віри і землі. Пажі вчилися метати списи, битися з противником (поки що на манекені), приручати коней, брати бар’єри. Також лицарі не забували про всебічний розвиток своїх підопічних, тому інколи влаштовували шахові поєдинки, вели світські бесіди і співали пісні – переважно про любов та військові подвиги.