Лицарський замок

lyczam
Епоха лицарства асоціюється з лицарськими замками – укріпленими спорудами, які, згідно з переказами, у західноєвропейських країнах почали з’являтися в епоху правління Каролінгів як помешкання феодалів. Найчастіше замки зводилися в гористій місцевості, яка були тяжко доступна для неприятеля. Особливо скрупульозно середньовічні будівничі укріплювали стіну з того боку, звідки очікувався напад супротивника. Нижні поверхи замку були переважно камінними, верхні будувалися із дерева чи цегли. Обов’язковим елементом замку була власна каплиця: вона могла бути окремою спорудою або розміщатися всередині житлової частини замку.

З часом невеликі фортеці укрупнювалися, ставали більшими і складнішими в архітектурному плані. Багато замків мали підйомний міст, який перекидали через рів, виритий навкруг укріплення. Починаючи з XII століття, лицарський замок – це споруда, яка надійно захищена, має досить складне планування і вдосталь місця, аби тут мешкало декілька поколінь власників, а також багато численна челядь. Поступово дерево у будівництві відійшло на задній план, поступившись місцем кам’яним глибам і цеглі.

Проникнути непоміченим у таке укріплення було майже нереально. Адже на стінах замку завжди чатували вартові, часто невидимі для тих, хто підходить до стін споруди. Але ті, кому це вдавалося, в’їхавши перекидним мостом всередину, опинялися у просторому дворі. Багато замків мали невеличкий сад, де можна було відпочити, насолоджуючись природною красою. Окрім того, дружини лицарів, чекаючи чоловіків з походів, вирощували у саду лікарські трави.

У дворі кожної фортеці був передбачений вільний майданчик, який слугував для військових вправ лицаря і його синів. До речі, вчитися їздити верхи, стріляти з лука, битися на мечах та користуватися іншою зброєю, нащадки власника замку починали з семирічного віку. Також всередині знаходилися піч для випікання хліба, млин, де мололи зерно не лише мешканці замку, але й селяни з найближчих поселень. Платою за право користуватися млином і піччю ставала частина зерна та готового хлібу. Якщо ж фортеці і оточуючим селам загрожувала небезпека, у її дворі селяни завжди могли знайти прихисток.

Дещо на віддалі, інколи за окремою укріпленою стіною знаходилися підсобні приміщення – кухня, зброярня, ремісничі майстерні, конюшні, льохи і таке інше. Також поряд були приміщення, в яких проживала челядь. Сам господар замку і його родина мешкали у башті, яка була збудована посеред двору, у найголовнішому місці фортечного комплексу.