Лицарський замок веде бій

zamok_bobolice
Лицарський замок був готовий вступити в бій у будь-який момент; навіть в періоди відносного спокою і затишшя. Причому, деколи доводилося відбивати напади не тільки чужоземців-завойовників, але й сусідів і ватаг лісових розбійників. Навіть у той час, коли лицар відпочивав після виснажливих кількарічних походів, а особливо, коли його не було вдома, на стінах і баштах фортеці чатували вартові, які, відчувши небезпеку, трубили в ріг, сповіщаючи таким чином мешканців замку про загрозу.

Оскільки середньовічні замки були надійно захищені, взяти їх приступом було важко, тому загарбники вдавалися до інших способів, найпопулярнішим з яких була облога. Але й до такого кроку мешканці фортеці були готові: величезні запаси харчів і наявність власного колодязя дозволяли їм протриматися надзвичайно довго. Якщо ворог бачив, що його спроби безуспішні, то або відступав, або вимагав від власника замку піти на деякі поступки. Якщо вдавалося домовитись, у тому чи іншому графстві знову панував мир. Але, звісно, у часи Середньовіччя він був нетривким і нетривалим.

Якщо ж ворог не відступав, доводилося оборонятися, причому свій внесок у звільнення маєтку робив кожен його мешканець, навіть жінки і діти. Зокрема, останніх часто відправляли за допомогою до сусідів або ж до сеньйора, васалом котрого був лицар: найчастіше з цією метою використовувався таємний підземний хід, який вів до найближчого лісу.

А тим часом під стінами замку тривав бій. Нападники, які наважувалися штурмувати відмінно укріплені фортеці, використовували як на той час доволі прогресивні механізми. Серед них – стаціонарні арбалети, які стріляли металевими стержнями: останні часто розжарювали на вогні, а також так звані балісти – машини, які використовувались для кидання каменів. Окрім того, на озброєнні були штурмові драбини, стінобитні механізми, тарани, до яких були підвішені важкі колоди. Для захисту нападники використовували величезні щити, які рухались на колесах.

Не менш винахідливими були і оборонці замку, які, крім стріл, використовували киплячу смолу і окріп. У їхньому розпорядженні були спеціальні крюки, з допомогою яких оборонці замку відштовхували драбини нападників разом з воїнами, які там перебували. Якщо ж нападникам вдавалося захопити котрусь із башт замку, то така перемога була далеко не остаточною, адже під час бою одна і та ж башта чи стіна могли періодично переходити до тієї чи іншої із воюючих сторін.