Лицарський меч – зброя, символ, вірний друг

lymech
На оснащенні у лицаря було багато видів зброї – спис, бойова сокира, палиця, булава, моргенштерн, чекан і, звичайно ж, меч. Саме останній був для лицаря не лише інструментом для захисту і нападу на ворога. Він ніс символічне навантаження. Перш за все, вказував на статус свого господаря. У часи Середньовіччя меч – це річ коштовна і дорого вартісна, тому дозволити собі таку зброю могли лише заможні воїни, які походили із знатних родин.

Навіть посвячення в лицарі відбувалося з допомогою меча, який, досить часто був сімейної реліквією і передавався з покоління в покоління. Зрештою, це була своєрідна середньовічна візитка, адже на ньому була нанесена символіка всього роду. Таку зброю, нерідко багато оздоблену і прикрашену дорогоцінним камінням, берегли як зіницю ока. Для лицарів це був не лише професійний інструмент, а справжній друг. І щоб він не підвів у найвідповідальніший момент, за мечем слід було доглядати, гострити, очищати і змащувати. До речі, лицарі застосовували меч не лише як зброю, але і як хрест, перед яким можна було помолитися: для цього слід просто ввігнати меч в землю.

До речі, чомусь прийнято вважати, що меч лицаря був надзвичайно важким і громіздким. Очевидно, така думка виникла, завдяки сучасним фільмам про часи лицарства. Насправді вага цієї зброї рідко досягала двох кг. Як правило, таку вагу мав дворучний меч, який вважався тяжким. А найбільш розповсюдженими були зразки вагою 1-1,5 кг. Тому вправно ним користуватися могли звичайні люди з середніми фізичними даними, а не лише богатирі, як часто вважається. В епоху Середньовіччя за такою зброєю закріпилася слава легкої і практичної. Адже навряд чи людина, яка навіть мала б якусь особливу силу, змогла б декілька годин поспіль розмахувати тяжким і незручним інструментом.

Ще один міф щодо меча полягає в тому, що він, нібито, використовувався переважно для того, аби рубати ворога, тобто, воювати «лезо до леза». За словами спеціалістів, така подача цієї зброї неправильна, оскільки у такому випадку мечі б швидко затупилися і принесли б небагато користі. Найоптимальніший спосіб їх використання, який в ті давні часи застосовувався найчастіше, – це не рубати, а пронизувати. Якщо воїн мчав на коні на великій швидкості, то точний і вдалий пронизуючий удар зміг би легко пробити будь-яку броню супротивника.

Наступницею лицарського меча стала вишукана шпага: цією зброєю представники знаті користувалися ще протягом кількох століть після того, як меч втратив свою актуальність.