Лицарські турніри як демонстрація сили і відваги їхніх учасників

lycturn
Про те, що у середньовічній Західній Європі проводилися лицарські бої, знають, напевно, усі. Але далеко не усім відомо, як саме вони відбувалися, які види боїв існували і хто мав право брати у них участь. Отож, спробуємо розібратися.

До наших днів дійшли свідчення про те, що вперше військове змагання між лицарями відбулося у Франції, орієнтовно в ХІ столітті. Як перші турніри,так і пізніші мали на меті продемонструвати публіці силу, міць і навики лицарів – захисників корони, церкви і держави. У цих змагань завжди був ініціатор: як правило, король, барон або якийсь інший сеньйор. Турніри, як правило, присвячувались якійсь урочистій події: наприклад, королівському весіллю, народженню спадкоємця престолу, блискучій перемозі у битві і так далі. Споглядати за дійством мали право не лише представники знаті, але й простолюдини.

Для проведення поєдинків обиралося місце поблизу великого міста чи замку, яке отримало назву ристалище. Кінні змагання влаштовувалися як між двома учасниками (у такому випадку вони йменувалися джостерами), так і між бойовими загонами (так звані турніри-меле).

Після завершення поєдинків переможців нагороджували – кого бойовим конем чи золотими шпорами, кого – зброєю чи кубками. В історичних записах міститься згадка про те, що один із переможців отримав живого ведмедя. До речі, брати участь у таких протистояннях мали право далеко не всі, а лише вільні люди, переважно – високородні, які мали власні герби – за цим строго слідкували розпорядники дійства – герольди.

На кожному лицарському турнірі обрали даму, які він присвячувався. Як правило, ім’я чергової «королеви» турніру називав переможець. За надану честь дами повинні були віддячити своїм кавалерам – подарувати предмет туалету (наприклад, хустинку), поцілунок, а інколи, і руку і серце.

Лицарські турніри проводилися протягом декількох століть, і поступово відійшли в минуле у XVI столітті. Подейкують, що їх заборонили після того, як під час одного з боїв граф Монтгомері випадково смертельно травмував короля Генріха ІІ: останньому в око потрапив шмат заліза від списа.

Лицарські бої згасли, але не забулись. У наші часи зацікавлені люди або історичні клуби організовуються інсценування тих далеких поєдинків. Але, звісно, вони є всього лише блідою копією тих відомих середньовічних турнірів, взяти участь в яких мріяли лицарі з усіх куточків Європи.